Про війну або про розкол, або про якісь негаразди починає першим говорити той, на кому "шапка горить". У нас, українців, завжди було мирно і тихо, вважає митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський УПЦ МП Олександр Драбинко. Про це він заявив в інтерв'ю "Прямому".

– Свята Трійця вважається одним із дванадцяти найбільших свят. Чому саме так?

Вітаємо зі святом Трійці, з днем Святого Духа, із зішестям Святого Духа на апостолів. Свято Трійці має подвійну назву – це і зішестя Святого Духа на апостолів і Трійці. Чому саме Трійця. Трійцею ми іменуємо цей день, оскільки саме в день П’ятидесятниці в повноті проявила себе третя особа Святої Трійці – це Святий Дух. Господь Ісус Христос при вознесінні говорив, що я пошлю вам утішителя, який втішить вас, який сповнить всяку правду. Тобто він научить вас, як поступати і як жити у цьому житті. Христос дав нам Євангеліє, дав нам закон Нового Завіту. А сповнення, і як правильно робити, актуалізував в нашому житті і в подальшому житті церкви, власне, Святий Дух, котрий наповнив той сосуд, який був створений Господом Ісусом Христом.

Цей день ми ще іменуємо днем народження церкви. Оскільки апостоли, коли зібралися після вознесіння Господнього, перебували всі в єдино душній молитві і, як говорить Святе Письмо, як буцімто вітер пронісся, і язики полум’я зійшли на апостолів. Це було зішестя Святого Духу. Апостоли сповнилися цим Святим Духом і почали розмовляти на різних мовах, почали розуміти те Писання, котре Господь наш Ісус Христос залишив. І з цього дня ми вважаємо зішестя Святого Духа днем народження нашої святої православної апостольської церкви.

– Це свято, яке оповите різноманітними повір’ями. І люди вивчають народні обряди, церковні обряди, змішують інколи народні традиції, народні повір’я. Як ви до цього ставитесь?

Ставлюся до цього абсолютно нормально. Оскільки душа по природі християнка, говорив свого часу Тертулліан. І навіть будучи язичниками, в апостола ми читаємо, що язичники, які не знали закону, творили правду Божу по поклику свого серця. Ми повинні розуміти, що до того, як не було Христа Спасителя, до того, як не було зішестя Святого Духа, добрий порив серця можна спостерігати в будь-якій релігії. Тому навіть наші предки, котрі використовували якісь язичницькі обряди, котрі якимись своїм чином проявляли свою релігійність, коли відбулася християнізація Русі, коли ми отримали святе хрещення і правдиву христову віру, всі ті обряди, котрі були, вони певною мірою також християнізувалися, як це відбувалося і в Греції свого часу, в Римській імперії. Так само відбулося і на Русі.

Тому переплітання народних традицій, котрі ми унаслідували з сивої давнини своїх предків, являється нормальним. Оскільки Господь не створив нову людину, а він одухотворив, він відновив людину в її духовному пориві. І тому ті обряди і традиції, які проявлялися неусвідомлено свого часу в плані добра і любові до ближнього, – вони знайшли своє нове відтворення в Дусі Святому, який прийшов і одухотворив святу церкву.

– Але знайомі випадки, коли люди час від часу, відчуваючи зневіру, у хвилини відчаю йдуть не до церкви, не до свого духівника, а йдуть до шаманів, до гадалок. І це досить поширене явище сьогодні в сучасному суспільстві. Чи таких людей ви засуджуєте?

Їх не можна засуджувати. Засуджувати потрібно, перш за все, нас, священиків, оскільки ми не змогли донести до них правдивого слова віри. Звичайно, треба ще робити скидку на той період атеїзму, котрий був в нашій країні, котрий вихолостив душі, не давав можливості священику вийти за ворота церкви. Так, ми звикли, що йдуть люди до церкви. Але священик, перш за все, словом благовістя повинен вийти за двері церкви. Апостол Петро – один серед тих, хто був під час П’ятидесятниці – вийшов до народу відразу ж після зішестя Святого Духа і почав проповідувати. В один день він хрестив 3000 народу, в інший день він хрестив 5000 народу, які увірували у Христа Спасителя. Але він вийшов до людей. І цьому прикладу повинні наслідувати ми, священики, єпископи, ті, хто вважає себе церковними людьми.

Тому особливо засуджувати тих людей, котрі йдуть і шукають, отримавши якусь зневіру, на стороні, крім церкви, правди або помочі, – звісно, вони роблять це неправильно, але засуджувати ми їх не маємо права. Ліпше засуджувати, звичайно, тих людей, котрі вводять в оману, котрі свідомо знають, що вони неправі. І більша частина тих людей, котрих ми бачимо по телевізору, різні проекти з екстрасенсами і гадалками, – це навіть не шаманізм, а це просто-на-просто…

– Чортівня?

З однієї сторони, так, якщо там це присутнє. А здебільшого – шарлатанство.

– Ви знаєте, що світ так швидко рухається. І ви це не можете не відчувати, тому що ви також молода людина. Ви свого часу добре навчалися, ви закінчили школу з золотою медаллю. Про яку свою долю ви мріяли? Ви обрали той шлях, про який ви мріяли, про який радили вам батьки? Чи це абсолютно воля Божа – те, що сталося з вами?
Я думаю, що, швидше за все, воля Божа. Оскільки, закінчуючи школу… Я вже згадував про той час атеїзму, котрий вихолостив душі наших співвітчизників. Такими ж співвітчизниками, вихолощеними душами були і мої батьки. Власне, Західна Україна хоч і дотримувалась якихось традицій, де я виріс, але все ж таки люди були відсторонені від такого активного свідомого церковного життя. Тому батьки мене, звичайно, не бачили священиком. Однак в той час, а це були після тисячоліття хрещення Русі перші роки, при Корецькому Свято-Троїцькому монастирі, який, до речі, також святкує зараз своє престольне свято, була недільна школа, в якій я навчався паралельно з навчанням у школі. І, власне, так склалося, що по закінченню школи в мене не було якоїсь дилеми або вибору, що буде зі мною далі. Я взяв направлення до семінарії, вивчився в семінарії, потім отримав запрошення митрополита Володимира до Київської духовної академії. І 16 років був у нього секретарем.

– Ви ж навчалися у Москві?

Так, це була Московська духовна семінарія, яка знаходиться в тогочасному Загорську, а сьогодні це Сергієв Посад.

– За цей час ви собі дали відповідь на питання, що відбулося між нашими народами, що відбулося між Україною та Росією? І чи настане коли-небудь і за яких умов цей час каяття чи вибачення? Чого нам варто очікувати? Ви тривалий час навчалися в Москві. Чи означає це, що ви зрозуміли цю загадкову російську душу?

Не було тоді в той період, коли я навчався, після розпаду Радянського Союзу тих імперських амбіцій, котрі ми спостерігаємо сьогодні. Почався розбрат візуальний, як на мене, десь після 2000 вже років. З чим це пов’язано? Мабуть, зі зміною влади. Ви пам’ятаєте, що той же Єльцин був більш демократичним. Він казав: хай бере Україна стільки незалежності, скільки вона зможе її взяти. Що не можна сказати про нинішнє керівництво Росії. Я так вважаю, що і Єльцин пішов тому, що його така політика демократична не подобалася, мабуть, тій частині, котра і сьогодні думає про відновлення імперії, про свої якісь імперські амбіції.

Чи відбудеться примирення? Примирення, звісно, відбудеться. Ми не можемо ворогувати вічно. Але мені дуже шкода, що той період становлення, який був у 90-х роках, так було зіпсовано в 2000-х. І, як говориться в Святому Письмі, наші батьки їли кисле, а у дітей оскомина. Так і у нас. Ми сьогодні пожинаємо наслідки того, що було або недороблено свого часу, не було якимось чином в повноті взято Україною, для того щоб убезпечитись від цих імперських амбіцій, котрі сьогодні маємо.

Люди прості завжди були простими і віруючими. Якби серед них не ходив диявол, як говорить в Євангелії, то і не було у нас ніякого розбрату. У нас про війну або про розкол, або про якісь негаразди хто починає першим говорити? Той, хто хоче посіяти… як кажуть, на злодії шапка горить. У нас, українців, завжди було мирно і тихо.

– І це надзвичайно важко світським людям відрізнити зерна від плевели. У нас сьогодні в медіа-просторі з’являється правдива інформація і фейк. Це також завжди людям відрізнити. Що ви кажете людям, які все ще переконані, що держава має бути відділена від церкви, а церква від держави? Це абсолютно дві різні інституції. Але ви, можливо, навіть попри свою волю, також стали учасником політичних баталій. Все, що відбулося з вами за ці останні кілька років, – чи вибачили ви своїх кривдників?

"Богові боже, кесарю кесареве" – будемо починати з цього. Звісно, церква відділена від держави. Вона повинна бути відділена від держави. Але тоді вона повинна діяти як відділена від держави, а не бажати, щоб бути в державі і впливати на процеси, які вона хотіла би в державі проводити, або бачити державу якоюсь. Тоді треба маргіналізуватися, мабуть, і стати структурою, котра буде жити в катакомбах. Все-таки ми просимо кошти і на відновлення якихось святинь, і держава утримує святині і реставрує те, що було зламано, порушено. Відповідно, тут багато залежить, як завжди, від особистостей: наскільки церква готова і хоче співпрацювати з державою і наскільки держава в її певних особистостях хоче використати церкву.

Так, слушно замітили, що я став учасником, попри свою волю, тих подій, коли попередник Янукович хотів змістити митрополита Володимира з посади. Оскільки той же Захарченко прямим текстом мені сказав, що у нас зараз в 15 році будуть вибори, а тут старенький митрополит Володимир, він не може нічого зробити…

– Міністр Захарченко запросив вас до себе?

Так, міністр Захарченко не те, що запросив мене до себе, а ви пам’ятаєте про історію з черницями. Фактично це був грубий шантаж митрополита Володимира моєю ймовірною свободою від того конвою, який мене супроводжував. Фактично 9 місяців до дня втечі Януковича я фактично ходив під конвоєм і не мав можливості вільно пересуватися. Тобто держава, якщо у нас будуть партнерські і гарно законом прописані взаємовідносини, являється партнером церкви, а церква – партнером держави.

– Але ж ви не захотіли партнерства?

Так. Можливо, так склалися обставини. Там дуже багато нюансів, які були пов’язані з тією історією. Я зараз описує помаленьку це все в працях своїх.

– Ви пишете книжку?

Так, звичайно. В мене на цю тему пишеться книжка. Було чимало інтерв’ю, їх можна буде переглянути. Вони будуть свого часу оформлені.

– Це художній твір?

Ні, це буде історична така… Художній твір, мабуть, напише хтось інший вже. А в мене поки що буде документальна монографія, історія про ті події.

– Отже, чи вибачили ви своїх кривдників?

Певною мірою так. Але, як говорив наш інспектор… Коли ми навчалися в семінарії, були прогріхи. І не дивлячись на те, що в Прощену неділю ми прощаємо один одного, і ми повинні вибачити один одного, – так, як християнин я прощаю. Але перед законом відповідальність потрібно понести.

– Ви свого часу отримали благословення від Володимира. Чи не хотіли би ви виправити цю історичну помилку?

Ми цим не займаємося. Стараємося, щоб розкол, який відбувся, був ліквідований, і ми змогли всі разом стати біля святого престолу Божого і причащатися Тілом і Кров’ю Господніми, складаючи єдину церкву. Не в двох горницях Господь сходив Святим Духом, а в одній. Нам потрібно знову до цієї горниці зібратися і доказати всьому світові, що ми дійсно християни в любові, вірі і надії Христовій.

– Ви пригадали сьогодні атеїстів. Їхня кількість зменшилася останнім часом в Україні, як ви відчуваєте? Здебільшого церкві чинив супротив науковий світ, який науково обґрунтовував будь-яке явище? Сьогодні наука також не стоїть на місці. Як ви співпрацюєте? Тому що в світському житті конкуренції вже не існує, а є співпраця. Чи наукові розробки, чи українські науковці отримують благословення української церкви?

Я не можу говорити в повноті, як це відбувається сьогодні, оскільки вже чотири роки після смерті митрополита Володимира я не дотичний до загальноцерковних проектів, котрі можуть благословлятися чи не благословлятися. Свого часу нині покійний владика Іларій Шишковський, який нещодавно помер, очолював… був створений з благословення митрополита Володимира комітет по етичних питаннях, що стосуються евтаназії, штучного запліднення і дуже багатьох питань, на котрі потрібно було дати свого часу та й сьогодні давати відповідь. Тобто розуміння питань, котрі постають перед науковцями, було. На жаль, цей комітет було після митрополита Володимира зліквідовано, владику Іларія звільнено з тієї посади.

Наскільки сьогодні конструктивною є співпраця керівництва церковного і науковців, я не можу сказати. Однак скажу про інше. Кількість атеїстів, я думаю… Атеїстів як таких взагалі не може бути. Як кажуть, на війні атеїстів немає, не буває. Це підказує наш стан, коли у нас ведеться гібридна війна. І хлопці, котрі повертаються, розповідають дуже багато подій, які, здавалося, не вписуються в якісь логічні рамки.

Читаючи 50-й псалом, між трьома впавшими снарядами проїхала машина. Каже: "Я приїжджаю – посивів". А вони кажуть: "Ми дивилися, ти так класно вів машину". "Щоб вас так водило". Каже: "Мені тільки Господь допоміг". І переповідаю цю історію. Каже: "Чому так трапилося? Я тільки читаю молитву – падає снаряд. Я в сторону. Що мене вело – я не знаю". Це те, що переконує сьогоднішній світ в дієвості як молитви, так і віри в Бога.

І ще про що хотілося б сказати. Наука останнім часом навпаки, якщо могла давати відповіді свого часу в 50-60 роки – "воинствующий безбожный атеизм" був – то сьогодні наука навпаки дає відповіді, підтверджує певні релігійні теорії. Хоч не в прямому контексті, як вони є. Оскільки Біблія – це на науковий довідник. І наше вчення – це не енциклопедія. Ми маємо віру. І певні моменти, звісно, підтверджуються як Святого Письма, так і нашої віри, наших переконань, якраз науковими відкриттями сучасності.

– Це ви вже співпрацюєте.

Це вже так. Це певні дотики, на які мають давати спільні конференції відповіді. Є нові відкриття, яких раніше не було, які абсолютно перекреслюють всі ті антирелігійні висловлювання, які мали місце раніше. Це все треба включатися в активну роботу і співпрацювати на цьому поприщі.

– Дратує вас, коли інколи сприймають церкву не як духовну інституцію, не думками линуть до Слова Божого, а якісь такі речі, які ототожнюються з великими застіллями, і всі свята перетворюються саме на такі заходи?

Я тільки вчора про це мав бесіду з одним греко-католиком, котрий мене запитував, також ставив це ж питання, що ви і зараз: ну як так може бути, а як священики, все перетворюється на якусь обрядну пишність? Ну, є така можливість. Це добре, коли є можливість відмітити те чи інше свято. Однак ми переживаємо перехід в нову епоху. Знову ж таки, залишу те, що було, в розряді пережитків радянщини. А якщо ще брати глибше, то і синодальної епохи в житті церкви царської Росії. Оскільки єпископів було зовсім мало, священства – також. Релігія являлася державною. Вийти і щось говорити людям або займатися соціальною роботою не можна було. Коли ми матимемо можливість вийти за двері храму, то нам не потрібно буде, як то кажуть, корпоративчики такі створювати, кучкуватися між собою. І воно тоді перетворюється на застілля або на якісь междусобойчики, як їх називають. Ні, ми повинні самі тоді трансформуватися, виходячи до людей, і доносити духовну суть свята і приймати участь в заходах, які не обов’язково повинні бути прив’язані до храму чи богослужіння.

– На моє глибоке переконання, між мешканцями сходу і заходу України набагато менше відмінностей, ніж, скажімо, між мешканцями Московської області і Бурятії, скажімо так. А насправді немає різниці між нами, між заходом і сходом. Як ви вважаєте, що зробить нас ближчими одне до одного, і чи дійсно, якщо вже про розбіжності говорять, то чи не мають на увазі саме віру? Тому що на заході України роль церкви більш визначна. Це стереотип, чи насправді ви відчуваєте, що так це?

Ні, це так є насправді. І скажу чому. Ви, я думаю, погодитесь. До 39 року Західна Україна все ж таки була під владою Польщі, частина Буковини була під Румунією. Тому там не було цих 20-30 років, які вихолостили Східну Україну. Не треба забувати, що Черкаська, Хмельницька область та інші були експериментальними. Мабуть, в цю неділю чи слідуючу буде святкування черкаських новомучеників. 102 священики було розстріляно в один день в тюрмах в Харкові. Просто звозилися священики з усієї області і без суду та слідства розстрілювалися. Вихолощеність в подальшому дала про себе знати. Західна Україна фактично тільки в 39 році була включена до Радянського Союзу. Вже період "червоного терору" пройшов. Західна Україна не мала Голодомору, не пережила. Тому і духовенство… Пережили, звісно, в 45-у греко-католики ліквідацію. Але це не була ліквідація повністю церковності як такої. А пізніший час вже не був настільки жорстоким, щоб не дати можливості розвитку церковності.

Ще один момент. Східна Україна виморена голодом, репресована. Моя сім’я, мого прадіда з сім’єю також було розстріляно… прадіда розстріляно, а сім’ю виселено на Запоріжжя. Якраз було на кордоні з Рівненською областю, і вже через річку буквальна була Польща.

– Але це не означає, що люди на сході більш зневірені?

Ні, не зневірені. Віра – вона передається. Наслідуйте віру батьків ваших і подражайте їм. Кому можна було подражати на сході? На жаль, якщо немає коріння, то дерево хоча й стоїть, але в нього сухе листя, немає того цвіту, який міг би бути. Традиційна релігійність Західної України, я впевнений, коріниться саме в цьому.

– А якщо немає прикладу, якого варто було б наслідувати, то ми мали би запропонувати новий зміст, можливо, нову філософію і для мешканців сходу?

Вона вже є. Є сама по собі Україна як незалежна держава, яка сповідує православну віру. Ми знаємо, що дуже багато є переселенців, змішаних шлюбів людей, які проживають на території України. Тому говорити про якусь нову філософію – не треба вигадувати велосипед. Я дуже часто люблю повторювати ці слова. Треба просто зрозуміти один одного. А ще – це подолати корупцію, щоб одні не казали на других, хто чим займається. Треба зняти мовне питання. А наших олігархів, котрі використовують народ як електорат, варто було би поставити просто-на-просто на місце.

– Той факт, що релігійним святам надано статусу державного свята, може означати, що ми мали би отримати карту дій, як ми маємо поводитися цими днями, на Трійцю, в неділю, в понеділок. І чи можу я запитати, як ви намагаєтесь і збираєтесь провести ці дні?

Цю карту дій повинна розпрацювати церква і йти одним фронтом до людей. Як проводити цей день? Звісно, треба подякувати Богові за те, що ми є, за те, що ми живемо. Дякуємо Богові ми, звичайно, молитвою у храмі. "Коли збирається десь двоє або троє в ім’я моє, там я і посеред них", - говорить Христос Спаситель. Тому, кажучи, що бог в мене в серці, я посиджу вдома, або привітаю когось по телефону СМСкою, – це дуже добре, але все-таки для того, щоб отримати від Бога, ми повинні зібратися всі разом, подякувати йому щонайперше і попросити те, що ми в нього хочемо.

Церква – це зібрання, в якому присутній сам Бог. Тому наша спільна молитва в ці святкові дні являється особливою. Оскільки сам Господь встановив святкові дні. І, відповідно, "Богові боже, кесарю кесареве". Тобто кесарю ми віддаємо багато, а ми повинні ще й віддати пожертву якусь від себе, від свого часу, від своїх зусиль, від своїх емоцій ми повинні це також принести в жертву Богові. Це ми повинні зробити в храмі.

– Неділя на Трійцю. Понеділок як ви збираєтесь провести?

Звичайно, це будуть у нас богослужіння, котрі будуть звершуватися. В суботу – всенощне бдіння. В неділю – божественна літургія. У понеділок, на день Святого Духа, у нас вже традиційно буде проходити вже восьмий фестиваль "Пентікостія" – з грецької це "П’ятидесятниця" – хорових колективів з усієї України, котрі заявили. Це конкурс, в котрому беруть участь діючі колективи, які співають в храмах. Це не якісь видатні творчі особистості, а це звичайні хорові колективи, котрі, по-перше, будуть співати за богослужінням, за божественною літургією, яку я звершуватиму. Кожен із хорів, який приїде, буде виконувати якийсь окремий піснеспів богослужіння. Така у нас склалася вже традиція. Потім буде конкурсна програма, яка складається із церковних піснеспівів і творів народної творчості. І врешті після того ввечері буде гала-концерт в Києво-Печерській лаврі, ввечері на площі, де будуть показані найкращі номери програми і відбудеться нагородження лауреатів і творче спілкування учасників.

– Чи не буде з мого боку зухвалістю попросити у вас благословення для нашої знімальної групи і для всіх наших глядачів.

Звичайно, з великим задоволенням це роблю. Хай боже благословення перебуває з усіма нами. Вітаю сердечно зі святом. І благодать Святого Духа, якого ми прикликаємо в молитві Царю Небесному, утішить душі. Прийди і вселися в нас, і очисти нас від скверни, і спаси душі наші. Боже благословення нехай перебуває і благодать Святого Духа зі всіма.